Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. – 2023. – Вип. 35–36.
Коптєв Олександр Сергійович
аспірант кафедри міжнародних відносин
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара.
E-mail: [email protected]
ORCID 0009-0000-8731-7526.
Легітимаційні технології в міжнародних відносинах: теорія та практика
Анотація
Легітимаційні технології в міжнародних відносинах є важливими засобами впливу та регулювання взаємовідносин між державами. Вони використовуються для набуття легітимності, підтримки та визнання політичної влади, а також створення сприятливого міжнародного середовища для реалізації політичних та економічних інтересів. У міжнародних відносинах використовуються різноманітні легітимаційні технології, які допомагають політичним лідерам та організаціям набувати легітимності у очах громадськості, впливаючи на політичні процеси. Серед найпоширеніших виділяють: виборчі процеси. конституцію та правову базу, громадську підтримка та легітимність, масмедіа та ЗМІ, технології союзницького зв’язування, політику двовекторності, «м’якої сили» та інші.
Наукова новизна полягає в огляді легітимаційних технологій в контексті вирішення ключових викликів у міжнародних відносинах, зокрема в умовах геополітичних змін та повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну. Було досліджено ефективність використання легітимаційних технологій в політичних процесах України і її роль у підтримці і покращенні ставлення до країни, залученні міжнародної підтримки та розвитку партнерських відносин. Таким чином, дослідження розширює розуміння легітимаційних технологій як інструменту, який можна використовувати для підвищення іміджу України, її впливу на глобальні міжнародні процеси, а також соціальне, культурне і економічне збагачення.
Шляхом застосування технологічного підходу було проаналізовано основні технології легітимації, що використовуються на міжнародній арені. Також на основі досліджень українських та закордонних фахівців здійснено огляд цієї технології, а також окреслена ефективність використання технологій легітимації як регулюючих інструментів у міжнародних відносинах, які в тому числі, впливають на політичні процеси. Сформовані стратегічні напрями діяльності та ефективного використання легітимаційних технологій в Україні під час війни та зміни вектору розвитку в міжнародних відносинах. Наробки можуть бути використані органами влади для підвищення іміджу держави та її впізнаваності на міжнародній арені.
Ключові слова: cвітова політика; легітимація; публічна дипломатія; цифрова дипломатія; м’яка сила; world politics; legitimation; публічна дипломатія; public diplomacy; digital diplomacy; soft power.
Бібліографічний список
Висоцький, О. Ю.,2003. Проблема легитимации политики в концепции Макса Вебера. Науково-теоретичний альманах Грані, 6, c. 132–136.
Висоцький, О. Ю., 2012. Політична влада в Україні: проблеми легітимації та модернізації: монографія. Дніпропетровськ : Інновація.
Висоцький, О. Ю., 2017a. Легітимаційні технології в міжнародних відносинах. Науково-теоретичний альманах Грані, 20(10), c. 98–104. DOI: https://doi.org/10.15421/1717138.
Висоцький, О. Ю., 2017b. Легітимація В: Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Х. : Право, Т. 2: Філософія права.
Висоцький, О. Ю., 2021. Теорія легітимності міжнародного права Томаса Франка. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, 7, с. 129–140. DOI: 10.31866/2616-745x.7.2021.233313.
Ковальчук, В., 2011. Демократія участі як джерело легітимності державної влади. Вибори та демократія, 2(28), с. 25–33.
Zakaria, F., 2008. The post–American world. New York; London : W. W. Norton & Company.
Цитування
ДСТУ ГОСТ 7.1-2006
Коптєв О. С. Легітимаційні технології в міжнародних відносинах: теорія та практика / О. С. Коптєв // Вісник Маріупольського державного університету. Сер.: Історія. Політологія. – 2023. – Вип. 35–36. – С. 90–99.
Harvard Referencing Style
Koptiev, O. S., 2023. Lehitymatsiini tekhnolohii v mizhnarodnykh vidnosynakh: teoriia ta praktyka [Legitimation technologies in international relations: theory and practice]. Vìsnik Marìupolʹsʹkogo deržavnogo unìversitetu. Serìâ: Serìâ: Ìstorìâ. Polìtologìâ, 35–36, pp. 90–99.
